Чи не близнюки
Хоча бокс з боротьбою і відносяться до спортивних єдиноборств, назвати їх «родичами» навряд чи можливо. Надто вже вони різняться. Особливо якщо враховувати, що на офіційному рівні, включаючи і олімпійський, проводяться змагання відразу з кількох видів боротьби - греко-римської (класичної), вільної, дзюдо, самбо. Бокс ж представлений тільки одним - власне боксом. Говорити про відмінності цих видів спорту можна довго, адже вони абсолютно різні. А взагалі, порівнювати спортсменів-боксерів з їх колегами з дзюдо або самбо безглуздо і смішно. Адже ніхто ж не порівнює всерйоз стрибунів у воду і з жердиною, хокеїстів з шайбою і з м`ячем.
Досить взяти хоча б таку різницю: боксери без жалю б`ють один одному обличчя і тулуба, використовуючи для цього виключно кулаки в важких шкіряних рукавичках. А ось борці за краще «обніматися» голими руками, після чого, знову ж таки з силою, кидають суперника на килим або татамі. Відповідно, шансів виграти поєдинок на рингу незмірно більше саме у боксера, а на килимі, природно, у борця. Якщо, звичайно, в сутичці беруть участь спортсмени приблизно однакового рівня і віку. Ну а в банальній вуличній бійці переможе, швидше за все, той, хто вдарить першим.
Руками і ногами
Втім, існують кілька видів боротьби, де використовуються не тільки руки, а й ноги. Йдеться про карате, кікбоксингу і стали популярними в Росії відносно недавно змішаних єдиноборствах. Вони ж - бої без правил, також іменуються «мікс-файт» (Mix fight), M-1. Бійці з М1, в основному американські та японські рестлера, і стали першими, хто кинув рукавичку (нехай на ринг вони вважають за краще виходити з голими руками) професійним боксерам. До речі, не без успіху. У всякому разі, горезвісними хлопчиками для биття борці, непогано навчилися і суміжній спортивної спеціальності - точно потрапляти в суперника ногами і руками, явно не виглядають.
Атаки на Ченці
Легендарному американцеві Мохаммеду Алі належить знаменита фраза про пурхає метелика і жалючу бджолу. У ній він звів воєдино два принципи ведення свого бою: дуже швидко, немов танцюючи, пересуватися по рингу, і вражати суперника різкими блискавичними ударами. Завдяки цим принципам, втіленим в боях, Алі, спочатку іменувався Кассіус Клеєм, став чемпіоном Олімпійських ігор 1960 року. А в 1964-1966 і 1974-1978 році був офіційним чемпіоном світу серед важкоатлетів-профі.
Саме Мохаммед Алі в червні 1976 року і провів в Токіо бій, який повинен був дати остаточну відповідь на питання «Хто сильніше: боксер або борець?». Його суперником в боротьбі за звання абсолютного чемпіона світу з бойових мистецтв і шість мільйонів призових доларів, став найсильніший на той момент борець-рестлер Японії Антоніо (Кандзі) Ченці. Цікаво, що спочатку організатори припускали зробити шоу з наперед визначеним результатом. Але спортсмени з цим не погодилися і билися по-чесному. Тобто, як могли.
Правда, в результаті вийшло щось якраз на кшталт шоу. Японець, прекрасно розумів, що для нокауту і поразки йому цілком вистачить і одного пропущеного «джеба», більшу частину часу провів на спині або сидячи. Але при цьому примудрився нанести кружляє в сказі супернику стільки чутливих ударів ногою (за підрахунками фахівців, приблизно 60), що того після фінального гонгу відправили в госпіталь з великими гематомами. Алі, незважаючи на свій активний рух, старання і гучні заклики до Ченці «битися по-чоловічому», всі 15 раундів 60-хвилинного поєдинку стрибав навколо лежачого противника, але зумів провести лише кілька несильних ударів.
Варто також зауважити, що учасники бою, що зібрав рекордну для Японії телеаудиторію і ще сильніше підняв інтерес до М-1, перебували в нерівному положенні. Адже Алі міг вільно застосовувати весь свій боксерський арсенал, включаючи фірмовий і зазвичай приводив до нокауту «джеб» в голову, і нічого не вигадувати. Ченці ж було заборонено не тільки використовувати прийоми з карате, а й бити, чи не притиснувши при цьому другу ногу до підлоги. Виходячи із загального балансу результативних ударів, переможцем було визнати саме азіатського борця. Однак арбітри вирішили нікого не ображати, поділивши призовий фонд порівну, і три мільйони травмований Мохаммед повіз із собою до Америки. Де незабаром здолав іншого рестлера - Бадді Вульфа.
Джек потрошитель
До слова, поєдинок Алі проти Ченці став далеко не першим суперництвом боксерів і борців. Початок йому був покладений в листопаді 1913 року, коли втік до Європи від загрожувала йому тюремного терміну в 13 місяців чемпіон світу з боксу Джек Джонсон легко впорався з вирішили битися кулаками Андре Спроул. Пізніше лаври побіжного кримінальника також здобули, довівши перевагу боксерів у відкритому бою, Джек Демпсі, Джо Луїс і Арчі Мур. А ось іншому представнику «ударників», Чаку Вепнера, що зіграв в популярному голлівудському бойовику роль кікбоксера Роккі Бальбоа, не пощастило, своєму важив рази в два більше візаві він програв.
Італієць Прімо Карнера, змагаючись з Джиммі Лондосом, застосував проти нього саме борцівський прийом і звів поєдинок до почесної для боксера нічиєю. Але ще цікавіше пройшов в квітні 86-го бій між боксером-важковаговиком Скоттом ЛеДюксом і відомим рестлером Ларрі Збуско. Мало того, що подивитися на їх бійку зібралася рекордна кількість уболівальників - понад 20 тисяч, так вона ще й завершилася, хоч і проходила по боксерським правилами, в сутичці за канатами рингу і обопільної дискваліфікацією.
Справа в підготовці
Не звертаючи уваги на результати, фахівці єдиноборств, які не беруть участі в подібних боях, стверджують, що запорукою перемоги є не вид спорту, а впевненість бійця в своїх силах, його найкраща підготовленість до конкретного поєдинку і професійний рівень. Напевно, в останнє поняття входить і спортивна хитрість, яка дозволила того ж Антоніо Ченці не тільки не постраждати від «укусів бджоли» у виконанні грізного Мохаммеда Алі, але і заробити за годину лежання на рингу три мільйони доларів.
