НАТО - це міждержавний військовий союз, який був створений після підписання Північноатлантичного договору країнами-засновниками в 1949 році. У різні періоди існування цієї організації до неї приєднувалися й інші країни, і на сьогоднішній день їх кількість досягла 28.
У 1949 р Північноатлантичний договір, який став відправним документом для заснування НАТО, підписали 12 країн-засновників: Бельгія, Канада, Данія, Франція, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Сполучене Королівство Великобританії і США. Пізніше до складу блоку увійшли: Греція і Туреччина (1952), Німеччина (1955), Іспанія (1982), Чехія, Угорщина та Польща (1999), Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Словаччина, Словенія (2004), і Албанія і Хорватія (2009).
В Ісландії на момент вступу в НАТО була відсутня структура збройних військ. Незважаючи на принципи організації, Ісландія досі не вважала за потрібне створити армію.
Як увійти в НАТО
У статті 10 Договору про говориться про те, що вступити в блок може будь-яка Європейська країна за умови, що буде дотримуватися умов договору і сприяти безпеці в Північноатлантичному регіоні. Рішення про те, щоб запросити будь-яку країну приймає Рада НАТО - директивний орган організації - в разі консенсусу між країнами-членами НАТО. В даний момент Боснія і Герцеговина, Грузія, Чорногорія та колишня Югославська Республіка Македонія висловили бажання приєднатися до Північноатлантичного блоку.
Франція - єдина країна, яка відмовилася брати участь в Групі ядерного планування НАТО.
План дій з підготовки до членства в НАТО
План дій з підготовки до членства в НАТО або МАР був запущений в роботу в квітні 1999 року на саміті Альянсу в Вашингтоні. Він створений для того, щоб допомогти підготуватися країнам, які бажають вступити в НАТО. Для цього НАТО розробляє на індивідуальній основі річну програму необхідних заходів, що стосуються політичних, економічних, оборонних, промислових, військових та правових аспектів життя країни. Процес підготовки включає активна взаємодія членів НАТО з країною, що подала заявку на членство- відбуваються регулярні зустрічі. Особлива увага приділяється системі оборони в країні-при необхідності вносяться пропозиції щодо реформування військових структур і перегляд цілей. Участь в програмі підготовки допомогло семи країнам, що вступили в НАТО в 2004 р (Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина та Словенія), а також в 2009 р (Албанія і Хорватія) налагодити роботу у всіх сферах життєдіяльності країни після закінчення Холодної війни. Колишня Югославська Республіка Македонія проходить підготовку до вступу згідно з наданим планом.
Рада 2: Які країни увійшли в Організацію Варшавського Договору
Після закінчення Другої світової війни СРСР і країни з`явився на світовій арені соціалістичного табору вжили заходів щодо зміцнення своєї обороноздатності, щоб ефективно протистояти капіталістичному оточенню. У 1955 році у Варшаві був урочисто підписаний договір, який поклав початок існуванню військового блоку країн соціалістичної співдружності.
Підписання Варшавського договору
У травні 1955 року на проведеному в Варшаві нараді європейських держав, в порядку денному якого стояли питання забезпечення миру і безпеки, керівники ряду країн підписали Договір про дружбу, взаємодопомогу і співпрацю. Ухвалення документа відбулося 15 травня, при цьому ініціатива підписання договору належала Радянському Союзу. Крім нього, в фактично створений військовий блок увійшли Чехословаччина, Болгарія, Польща, Угорщина, Албанія, НДР і Румунія. Угода була підписана на тридцятирічний термін, який згодом був продовжений. Так з`явилася Організація Варшавського Договору.
Договір передбачав, що підписали його в міжнародних відносинах стануть утримуватися від загрози застосування сили. А при збройному нападі на одну з країн-учасниць договору інші сторони зобов`язалися надати їй допомогу всіма наявними засобами, не виключаючи і військової сили. Одним із завдань блоку було збереження комуністичної влади в країнах Центральної та Східної Європи.
Світова спільнота розуміло, що Організація Варшавського Договору стала цілком виправданим і адекватною відповіддю на створення блоку НАТО, наполегливо прагнув розширити свій вплив в Європі. З цього моменту виникло і тривало досить довго протистояння двох військових організацій світового масштабу.
Характер і значення Організації Варшавського Договору
В рамках Варшавського блоку діяв особливий військовий рада, який керував Об`єднаними збройними силами. Існування військового і політичного союзу соціалістичних держав дало юридичні підстави для участі радянських військових підрозділів в придушенні антикомуністичного заколоту на території Угорщини і в більш пізніх події в Чехословаччині.
Найбільшу вигоду від участі в Організації Варшавського Договору отримав Радянський Союз, військовий потенціал якого був основою політичного блоку. Підписаний у Варшаві договір фактично дав СРСР можливість при необхідності без перешкод використовувати територію союзницьких країн для базування своїх збройних сил. В рамках договору радянські війська отримали цілком законне право розмістити свої війська майже в самому серці Європи.
Пізніше з`ясувалося, що всередині країн, що підписали договір, існують складні для протиріччя. Через внутрішні розбіжності Албанія вийшла з договору. Свою виняткову позицію по відношенню до блоку не раз відкрито демонструвала Румунія. Однією з причин розбіжностей було прагнення СРСР встановити жорсткий контроль над арміями інших країн, що входять в блок.
Після падіння Берлінської стіни і по країнам Центральної Європи прокотилася хвиля «оксамитових» революцій, військовий блок соціалістичних країн втратив свою основу. Формально Організація Варшавського Договору завершила своє існування в липні 1991 року, хоча фактично вона розпалася вже в кінці 80-х років.
Статті за темою "Які країни входять в нато"
