Зверніть увагу, навіть літературний варіант мови має свої специфічні особливості в різних регіонах.
Історія мови та її носіїв
Приблизно в V столітті склалися три стрижневі категорії німецької мовної сім`ї - верхньонімецької, средненемецкие, нижньонімецький діалекти. Кожен вид має цілий ряд внутрішніх різновидів, що відносяться до конкретної територіальної приналежності.
Верхньонімецької, або як їх ще називають, південні діалекти, мають верхнефранкскій, баварський, алеманскій прислівники.
Средненемецкие (центральні) складаються з среднефранкского, силезского, верхнесаксонского, Тюрінгського говірок.
До Нижньонімецький (вони ж північні) - фризька, нижньосаксонського і ніжнефранкскій діалекти.
Основна відмінність даних діалектів - різний вимова різких приголосних, відрізняються вони, відповідно, з фонетики, хоча є і лексичні відмінності, що позначаються на МОРФЕМИКА і синтаксисі.
Причому нерідко ці відмінності настільки значущі, що дуже складно адекватно зрозуміти, що говорить людина, що використовує певний діалект.
Розвиток діалектів в мову і збереження коренів
Подальше переміщення приголосних ще знайшло відображення в верхньонімецької діалектах. Менш реалізувалося воно в средненемецкіх діалектах, а в північних і зовсім не спостерігається.
У Німеччині діалекти зберігають присутність в повсякденному житті. Розмовна мова насичена говірками, при цьому не тільки в селах і маленьких поселеннях, але і у великих містах. І це зрозуміло, адже діалекти набагато старше літературної мови, тому що з них (зокрема з верхненемецкого і средненемецкого) сформувалася літературна різновид мови. Але наявність літературного стилю ніяк не применшує значення витоків мови, хоча і кіно, і вистави йдуть в німецьких землях тільки на літературній мові. В офіційних документах, книгах і журналах, диктори на радіо і телебаченні використовується тільки Hochdeutsch - як літературна варіація німецької мови. А як говорити - кожен вирішує сам.
