Що таке тавтологія і плеоназм

Тавтологію і плеоназм необхідно розрізняти. Тавтологія (від грец. - «Те ж саме» і «слово») - це тождесловіе, тобто звичайне повторення, вживання або одного і того ж, або однокореневих слів у реченні або невеликому фрагменті тексту. Характерний приклад - «масло масляне». Тавтологія буває явною, коли повторення просто ріжуть слух, і прихованої - коли в одному реченні об`єднані «рідні» і запозичені з інших мов слова. Наприклад: «моя автобіографія», «перший дебют», «патріот батьківщини» і т.п. Тавтологія є окремим випадком, своєрідною різновидом плеоназм (від грец. - «Надмірність»). Плеоназм - це так звана мовна надмірність, тип лексичної помилки, при якій в реченні або тексті використовуються зайві з точки зору сенсу слова і словосполучення. Це порушення норм лексичної сполучуваності. Втім, в російській мові існує ряд винятків з правил, наприклад «варити варення», «накрити кришкою» і т.п. Подібних винятків досить багато, і вони вже зміцнилися в мові, фактично ставши нормою. Крім того, плеоназм може бути використаний в художній літературі як засіб виразності. До цього прийому вдавалися практично всі видатні письменники. Без плеоназм також неможливо уявити фольклор. Казки, прислів`я і приказки просто рясніють усіма видами плеоназм. Причому причина - аж ніяк не в неграмотності простого народу, мовна надмірність тут навмисно. Досить згадати такі виразні обороти, як «горе гірке», «диво дивне», «скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться» і т.п. Плеоназм, використаний навмисно, як стилістичної фігури називають амплификацией. Ампліфікація допустима і в усному мовленні, але вдаватися до неї слід з великою обережністю. У риторичної мови прихований плеоназм не тільки допустимо, але навіть вітається. Одним словом, все залежить від контексту, жанру, ситуації.