Після Другої світової війни вся Східна Європа та частина центральної (Німеччина) перейшла під контроль СРСР. Номінально країни соціалістичного блоку, виключаючи Югославію, були незалежними демократичними державами, але практика взаємин з Союзом РСР показувала зовсім інше. Починаючи з 1945-1944 років в Польщі, Чехословаччині, Угорщині, Румунії та Болгарії до влади прийшли лідери, які були ставлениками радянського керівництва. При видимій бурхливої діяльності всередині політичної сфери цих країн глави компартій повністю залежали від керівників з Москви. Так було аж до 1968 року, коли в Чехословаччині з`явився молодий демократичний реформатор Олександр Дубчек, який проводив в своїй країні широку ліберальну політику аж до федералізації Чехословаччини.

Початок здійснення доктрини Брежнєва

У 1960-х роках в ЧССР почався перехід до так званого «соціалізму з людським обличчям».

«Соціалізм з людським обличчям» - це економічна система, яка ставить на чільне благополуччя народу. Військові витрати при такій системі значно скорочувалися.
Проведені в Чехословаччині реформи не влаштували радянське керівництво. Офіційною причиною невдоволення був названий відхід від ідеалів соціалізму, а Дубчек був звинувачений в порушенні принципу, за яким класова пролетарська свідомість ставилося вище національного. Дубчек вів Чехословаччину шляхом незалежності від СРСР, ввів свободу слова, пересування і почав адміністративну реформу. Через кілька місяців реформ Дубчека СРСР ввів війська на територію Чехословаччини. Ця військова операція увійшла в історію під назвою «Дунай». 21 серпня 1968 року можна вважати днем появи доктрини Брежнєва - методу військового і економічного примусу країн соціалістичного блоку слідувати беззаперечного керівництву з боку СРСР. Доктрина Брежнєва мала на увазі відкрите втручання у внутрішні справи країн Східної Європи для нав`язування своєї волі насамперед в громадській сфері життя держави. З моменту подій в Чехословаччині 1968 року радянські спецслужби переслідували інакомислячих в Східній Європі з тим же завзяттям, що і у себе на Батьківщині. Дії СРСР, названі західними політологами доктриною Брежнєва, зародилися задовго до Празької весни. Так, ще в 1956 році Хрущов військовою силою придушив визвольний рух в Угорщині, яке вимагало догляд прорадянського керівництва своєї країни.

Доктрина Брежнєва після Празької весни

У 60-х роках почалося зростання і зміцнення військово-політичного блоку Варшавського договору, який за фактом був необхідний СРСР для розміщення військ на кордоні з Західною Європою. Невдача революції в Чехословаччині привела до того, що радянські війська пробули на території цієї країни аж до 1990 року.

Празька весна стала своєрідним символом у боротьбі людей за свої права. За аналогією з подіями в Празі в 1968 році були названі революції в арабських країнах в 21 столітті.
Ті ж обставини торкнулися Угорщину і НДР. Після 1968 року військовий контингент Радянського союзу був присутній повсюдно на всій території Східної Європи. Тепер на будь-які спроби відходу від фарватеру радянського зовнішньополітичного курсу СРСР міг відреагувати негайним силовим втручанням. Доктрина Брежнєва як курс зовнішньої політики тривала майже півстоліття.