Коли 26 квітня 1986 року сталась аварія на Чорнобильській АЕС, радянська влада спочатку вирішили, як це було прийнято тоді в СРСР, приховати цю подію і від свого народу і, тим більше, від зарубіжних країн. Але вже на наступний же день після катастрофи, загальний рівень радіації різко підвищився в східноєвропейських країнах і Скандинавії. А через тиждень, перевищує норму радіаційний фон, було зафіксовано по черзі в Північній Америці, Австралії та Японії. Так що довелося випустити короткий інформаційне повідомлення ТАРС про незначну аварію на Чорнобильській атомній електростанції з невеликим викидом радіоактивних речовин в атмосферу.

перші жертви

Наслідки Чорнобильської аварії першими відчули на собі пожежники, які приїхали ліквідувати загоряння на 4-му енергоблоці. Зовсім молоді хлопці першими кинулися в радіоактивне пекло. До слова, на вигляд ця пожежа виглядав цілком безневинно. Якби не рівень радіації в півтори тисячі разів перевищує норму. Чи не мали навіть елементарної захисної екіпіровки, ці люди, в буквальному сенсі, ногами скидали палаючі шматки радіоактивного графіту з даху енергоблоку.

Всі вони до ранку у важкому несвідомому стані були доставлені в місцеву лікарню. Жити їм залишалося лічені дні.

Тотальне нерозуміння загрози

Найбільшою бідою стала навіть не сама аварія, а повне нерозуміння того, що сталося, як рядовими людям, так і керівниками самих різних рівнів. Про що можна говорити, якщо навіть глава держави Михайло Горбачов, за спогадами вчених-ядерників, спочатку не надавав тоді цій трагічній події особливого значення.

Тим часом тисячі людей працювали в Чорнобилі над ліквідацією вже відбулися і можливих майбутніх наслідків трагедії. На жаль, майже ніхто з них не знав того, як потрібно себе вести в умовах підвищеної радіації. Ліквідатори часом не дотримувалися елементарних заходів безпеки.

Іноді така поведінка була пов`язана з цим героїзмом. Члени екіпажів вертольотів, цементувати з повітря аварійний реактор, після кожного вильоту в буквальному сенсі слів, падали від нездужання. Але після короткого відпочинку знову летіли в радіоактивний пекло, який панував над реактором. Тому що вони добре розуміли, що ніхто крім них не зможе запобігти новій, ще більш страшне лихо.

Але були й такі псевдогерої, які з порожньої цікавості прагнули без усякої потреби ближче до аварійного реактора. Поливали в спеку себе зі шлангів зараженою водою і лягали спати на смертельно небезпечну землю.

Були й зовсім невинні жертви. Наприклад, 1 травня жителі міст, згодом потрапили в зону відселення через смертельно небезпечного радіаційного фону, як зазвичай в цей святковий день вийшли на демонстрації трудящих. Організатори цих заходів, схоже, і самі не розуміли, що творять. Виходити з дому, навіть на найкоротший час, було дуже небезпечно.

Кількість жертв Чорнобиля поки встановити неможливо. Тому що навіть зараз, через десятиліття, їх кількість продовжує зростати.