Якщо ви позичили грошей і не склали при цьому документів, що підтверджують цю угоду, наприклад, не написали розписку, то довести в суді факт передачі грошей в позики досить складно. Варто зазначити, що укладення письмового договору позики обов`язково за законом, коли сума позики перевищує 10 МРОТ. Розмір МРОТ щорічно збільшується. Якщо ж розмір позики менше зазначеної суми, то домовитися про передачу грошей в позику можна усно. Але це правило не діє, якщо гроші позичає не фізичне обличчя, а компанія. В цьому випадку складати письмовий договір доведеться незалежно від суми позики.
Отже, якщо у Вас немає розписки, а боржник не віддає гроші, то в суді не можна буде посилатися на інші письмові докази (наприклад, записки або листи), але у них є інші докази, наприклад, свідчення або запис телефонних переговорів з боржником.
Справи про стягнення боргу розглядають мирові судді, якщо борг не перевищує 50 тисяч рублів. В іншому випадку доведеться писати заяву в районний суд. Звертатися до суду доведеться за місцем проживання відповідача. Також необхідно розрахувати ціну позову, щоб сплатити держмито. Ціна позову є сумою, яку боржник зобов`язаний повернути. При розрахунку цієї суми не забудьте включити відсотки на позику. Так як розписка або договір не складалися, то відсотки будуть розраховуватися виходячи із ставки рефінансування на дату повернення боргу.
Для визначення суми держмита необхідно звернутися до ст. 333.19 НК РФ. Наприклад, якщо боржник зобов`язаний повернути суму з урахуванням відсотків у розмірі 150 000 рублів, то держмито буде 4200 рублів.
