розбуджений декабристами
Олександр Іванович Герцен - представник покоління дворянських революціонерів першої половини і середини XIX століття. Дворянство в Росії не було однорідним. Серед зарозумілих офіцерів, любителів картярства і прекраснодушних мрійників розвинулася широка прошарок тих, хто хотів для Росії кращої долі і був готовий покласти за справу визволення народу своє життя. Саме ця фаланга безстрашних людей, які вийшли 14 грудня 1825 року в Сенатську площу, розбудила молоде покоління майбутніх революційних демократів.
До цього нового покоління борців за свободу народу і належав Олександр Герцен. Повстання декабристів очистило його розум і розбудило дух. Натхнений громадянською мужністю учасників грудневого виступу, Герцен включився в боротьбу проти самодержавства і розгорнув революційну агітацію.
Проживаючи в країні з усталеними крепостническими порядками, Герцен поступово зумів встати на один рівень з найбільш помітними мислителями того часу. Засвоївши діалектичний метод Гегеля, Герцен пішов в філософії далі, слідуючи за матеріалістичними поглядами Людвіга Фейєрбаха.
Герцен, ставши демократом і соціалістом, зупинився лише в одному кроці від діалектичного матеріалізму.
Дзвін російської демократії
Шлях Герцена в його суспільно-політичної діяльності не завжди був прямим. Певне сум`яття Герцен випробував після краху європейських революційних рухів 1848 року. Мислитель, проживаючи в той час в Європі, був безпосереднім свідком революційних подій. У ті дні буржуазна революційність Європи вже згасала, а пролетаріат ще не встиг набрати силу. Не зумівши розгледіти в зароджується робітничий рух основну силу революції, Герцен відчував сильне розчарування в політиці.
Погляди Герцена знайшли своє відображення в публікаціях газети «Дзвін», яку він випускав за кордоном.
У своїх поглядах Герцен пішов набагато далі декабристів, які, як вказував Ленін, були дуже далекі від народу. Ставши фактично одним із зачинателів народництва, Герцен бачив суть соціалізму у звільненні селян і в поширеною в селянському середовищі ідеї про безумовне право народу на землю. Думка про необхідність зрівняльного поділу земельних володінь поміщиків була в ті роки формулюванням народного прагнення до рівності.
Слабкість Герцена полягала в тому, що він сам належав до панському середовищі і не бачив в Росії тих сил, які були здатні провести в країні революційні перетворення. Саме тому Герцен нерідко звертався до верхів, фактично відступаючи від революційної демократії до солоденькі лібералізму. За такі тимчасові відступи Герцена не раз критикували Чернишевський і Добролюбов.
