Діалектика як вчення загального розвитку

Під діалектикою в філософії розуміють теорію розвитку і самостійний метод пізнання світу. Перші паростки вчення про загальному русі і зв`язку між явищами в природі і суспільстві носили стихійний характер. Виразником таких діалектичних поглядів став давньогрецький філософ Геракліт. Він вважав, що природа є кругообіг мінливих подій, що в світі немає нічого постійного.

Наївні погляди античних філософів були наслідком звичайного споглядання навколишньої дійсності. Вчені давнини не мали уявлення про різноманітні форми руху матерії, дані про яких стали доступні лише через сторіччя. Зусилля філософів були спрямовані в першу чергу на виявлення загальних закономірностей, яким підкоряється людське мислення в своєму діалектичному русі від незнання до знання.

За часів Середньовіччя діалектика перетворилася в інструмент ведення дискусій. Під час обговорення філософських питань вчені вдавалися до доводів, які згодом лягли в основу діалектичного методу. Однак в ті часи діалектика продовжувала перебувати під сильним впливом ідеалістичних поглядів на природу і суспільство. У центрі розгляду найчастіше лежало рух і розвиток думки, а не різних форм матерії.

У цілісному вигляді теорію і методологічні основи діалектики розробив німецький філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель. Будучи одним з найбільш видних представників об`єктивного ідеалізму, Гегель створив систему діалектики, яка відрізнялася граничної стрункістю, хоча мала і непереборні в рамках ідеалізму протиріччя. Категорії і закони, виведені німецьким мислителем, лягли в основу діалектичного методу, який згодом отримав розвиток в працях основоположників марксистської теорії.

Вагомий внесок у становлення діалектики надали представники марксизму: К. Маркс, Ф. Енгельс і В.І. Ульянов (Ленін). Маркс очистив діалектику Гегеля від ідеалістичного змісту, зберігши базові категорії і принципи цього методу пізнання. Так виник діалектичний матеріалізм, який розглядав всі зміни в природі і суспільстві з позицій верховенства матерії над свідомістю і мисленням. Наступним кроком стало додаток діалектики до розвитку суспільства, в результаті чого з`явився історичний матеріалізм.

Сучасна діалектика являє собою цілісну систему категорій, принципів і законів, через які розкривається загальна взаємозв`язок між явищами, які спостерігаються в природі, суспільстві і мисленні. Діалектика стверджує, що всі явища і процеси в світі знаходяться в безперервному єдності і русі. Взаємодіючи між собою, предмети впливають один на одного, підкоряючись причинно-наслідковим закономірностям.

Вчення про загальне розвитку свідчить, що все в світі має свій початок, послідовно проходить через кілька етапів становлення, після чого закономірно згасає, переходячи в іншу якість. Ці положення діалектики в найбільш точної формі відображають особливості навколишнього людини дійсності.