Суть програми «500 днів»
30 серпня 1990 року ініціативна група економістів в особі С. Шаталіна, Г. Явлінського, Н. Петракова, М. Задорнова та інших створила документ, головною ідеєю якого було збереження в складі Радянського Союзу республік в умовах м`якого входження в вільний ринок і надання їм суверенітету . Він пропонував чотирьохетапну програму перетворень:
1 етап. Протягом перших 100 днів (з жовтня 1990 року) передбачалася приватизація державної землі і нерухомості, акціонування підприємств і створення резервної банківської системи-
2 етап. У наступні 150 днів повинна була відбутися лібералізація цін - держава поступово відходить від контролю над цінами, при цьому ліквідується застарілий госаппарат-
3 етап. Ще 150 днів, в які на тлі приватизації, вільного ходіння товарів на ринку і лібералізації цін повинні відбутися стабілізація ринку, наповнення держбюджету і підвищення конвертованості рубля-
4 етап. В останні 100 днів всі попередні дії повинні привести до підйому економіки, приходу ефективних власників і повної перебудови держструктури. До 18-ї лютого 1992 року цю програму мала завершитися.
Отже, творці програми планували протягом 500 днів закласти основи ринкової економіки. Вони розуміли, що за такий короткий термін неможливо повернути неповоротку економіку величезної країни обличчям до ринку тому створювали дуже м`який варіант реформ за рахунок державних, а не приватних ресурсів. Однак замість цього громадяни СРСР випробували шокову терапію. І причин тому було декілька.
Причини неприйняття програми «500 днів»
1. Неузгодженість політичних і економічних дій. Не усвідомлюючи необхідність реалізації термінових реформ, Верховна Рада СРСР затягнув обговорення програми, в результаті чого всі заплановані до кінця 1990 року заходи були відкладені. Замість того щоб почати з фінансового оздоровлення, уряд провів реформу цін, в результаті перехід до ринку пішов не через стабілізацію рубля, а через гіперінфляцію.
2. Руйнування союзних органів управління. Відсутність єдності в діях РРФСР і інших союзних республік привело до того, що реалізувати програму за участю всіх господарюючих суб`єктів виявилося неможливо. Республіки взяли курс на відділення і по суті бойкотували проведення реформ і створення нового економічного союзу, який би став повноцінною заміною господарських зв`язків між частинами СРСР, не даючи необхідної інформації про реальний стан справ в країні. При цьому економісти не мали можливості розробити правильні стабілізаційні заходи. Реалізувати програму реформ «500 днів» можна було тільки при одностайному участю всіх республік.
3. Недогляд моменту. Наростання кризових тенденцій на тлі бездіяльності керівництва країни підвело економіку до точки неповернення - вже сама ситуація диктувала необхідність рішучих дій. Саме тому навіть прийняття програми вже не врятувало б економіку - час поступових реформ було упущено.
Отже, парад суверенітетів, відпустка цін, найсильніша інфляція, протистояння політичних сил - все це не дозволило реалізувати м`який перехід від планової до ринкової економіки і створити міцні зв`язки між республіками. В результаті була потрібна термінова реанімація економіки, яку назвали шоковою терапією. Однак частина напрацювань програми «500 днів» лягла в основу подальших реформ.
