Критичний реалізм як напрям в філософії
У другій половині XIX століття в європейській і американській філософії з`явилося протягом, яке згодом стало називатися критичним реалізмом. Його прихильники визнавали, що реальність існує незалежно від свідомості. Одночасно вони вважали важливим розрізняти об`єкт пізнання і той образ, який цей об`єкт створював в голові людини.
Критичний реалізм хоч і був неоднорідним течією, але все ж став одним з сильних філософських напрямків, що протистояли неогегельянством і прагматизму.
У США в якості самостійного філософського напряму критичний реалізм повністю оформився до початку 20-х років минулого століття, коли ряд філософів опублікували програмний збірник нарисів, присвячених проблемам цієї течії в науці. Центральне місце в поглядах прихильників критичного спрямування займали процеси пізнання, зокрема, сприйняття. Критичні реалісти обгрунтовували можливість пізнання об`єктів фізичного світу тим, що досвід людини орієнтований на сприйняття зовнішнього світу.
Різні представники критичного реалізму по-своєму трактували природу об`єктів, на які спрямовано людське пізнання. Ці теоретичні розбіжності незабаром привели до розпаду філософської течії. Окремі вчені виступили зі своїми приватними теоріями, в яких відстоювали принципи «персонального» (Дж. Пратт) або «фізичного» (Р. Селлерс) реалізму.
Критичний реалізм в образотворчому мистецтві і літературі
Розвиток філософської течії, відомого як критичний реалізм, сприяло появі однойменного художнього напряму. Воно ставило перед собою мету якомога правдивіше зображати повсякденну повсякденне життя. Характерними образами критичного реалізму в живопису та літератури стали страждають люди, влачившие безрадісне існування. Багато письменників і художники звернулися до злободенних сюжетів, які черпали з реального життя.
Основою критичного реалізму в області мистецтва стало викриття існуючої дійсності і критика самих різних проявів соціальної несправедливості. У центрі своїх творів майстра пензля і художнього слова ставили питання моральності. Особливо яскраво і в повній мірі критичний реалізм знайшов відображення в роботах російських художників середини XIX століття, до яких належав, наприклад, В. Перов.
Своїми творами діячі мистецтва намагалися викрити негативну сутність сучасної їм дійсності і пробудити в людях почуття співчуття до знедолених.
У російській літературі найбільш яскравими представниками критичного реалізму стали Н.В. Гоголь і М.Є. Салтиков-Щедрін. Ці автори намагалися правдиво описувати життя в будь-яких проявах і не боялися концентрувати увагу на соціальних проблемах дійсності. У творах критичних реалістів знайшли відображення пороки суспільства, аморальність і несправедливість. Такий активний критичний підхід давав можливість не тільки описувати недоліки життя, а й впливати на суспільство.
