Меркурій: і холод, і спека
Планета складається з речовини, що володіє високою щільністю, при цьому 80% маси укладено в залізному ядрі. Товщина оболонки (на Землі це мантія плюс кора) всього 500-600 км. Поверхня порита кратерами, які утворилися від падаючих метеоритів і в результаті руху колись молодої кори. Деякі ознаки вказують на присутність в далекому минулому атмосфери, яка, однак, була в 1000 разів більше розрідженій, якщо порівнювати із земною повітряної оболонкою. Через відсутність атмосфери планета в середньому днем розжарюється до + 440оС, а вночі остигає до мінус 110оС.
Через високу швидкість обертання і короткою орбіти рік на Меркурії триває всього лише 88 земних діб, зате меркуріанські добу розтягуються на 176 земних. Колись вважалося, що Меркурій, як Місяць, весь час повернутий до Сонця однією стороною, і тільки в 1965 році з`ясувалося, що це не так: планета робить 1,5 обороту навколо власної осі. Діаметр цього небесного тіла більше місячного в 1,5 рази і менше земного в 2,5. Якщо говорити земною мовою, то Меркурій - царство пустель: з одного боку крижане мовчання, покрите замерзлими газами, з іншого - розпечена кам`яниста поверхня.
дослідження планети
Це невелике небесне тіло розташоване зовсім поруч з сонячним диском, який засліплює його своїм світлом, тому розглянути Меркурій неозброєним оком або в бінокль можна тільки в ті дні, коли планета перебуває на максимальному видаленні від світила. У телескоп добре видно, що планета покрита темнуватими плямами, на зразок місячних «морів».
Вперше інформація про поверхні планети з`явилася після вдалої подорожі космічного апарату «Марінер-10», який стартував з Землі 3.11.1973. Спочатку планувалося направити апарат до Венери, проте в її гравітаційному полі «Маринер» отримав розгін і вилетів з орбіти Венери прямо до Меркурія.
Апарату вдалося зробити 3 обльоту планети, під час яких було зроблено кілька знімків. Вони показали дивовижну схожість рельєфу Меркурія з поверхнею Місяця, при цьому глибина прірв на найближчому до Сонця небесному тілі може досягати 3 км, а довжина - 700 км.
Під час першого витка (висота 705 км) виявили магнітне поле і ударну плазму- також уточнили радіус тіла - 2439 км і масу. Другий обліт проходив на більш значній відстані в 48 000 км. Це дозволило встановити температурні перепади на поверхні. Третій обліт на висоті в 318 км підтвердив наявність магнітного поля (його напруженість - 1% від земної).
Дослідженню піддалося тільки західну півкулю, східне так і залишилося недослідженим. «Маринер-10» - єдиний земний апарат, облетів Меркурій.
