Історія пишеться переможцями
Пам`ять про громадянську війну для сучасного покоління - це розповіді свідків, яких в силу віку в живих майже не залишилося, це пам`ятники червоноармійцям і фільми на кшталт «Невловимі месники». Однак історія радянської влади в тому вигляді, в якому учні вивчали її в школі, написана червоними предками, хоча сучасне покоління є нащадками обох протиборчих сил. Звичайно, червоноармійці гідні пам`яті, ось тільки про їх супротивників нам відомо дуже мало. А адже до 1917 року багато червоних командарми теж були військовими - офіцерами царської Росії. З ідеологічних міркувань той факт, що на боці білогвардійців воювали вчорашні однокашники червоних полководців, замовчувався. Хоча під керівництвом і тих, і інших знаходилися одні і ті ж солдати і матроси, ще вчора стояли за плугом. І все вважали, що правда саме на їхньому боці.
Чому саме Поради стали головною силою
Чесно кажучи, навіть про своїх червоних предків сучасні громадяни країни знають не всі. Хто-небудь чув про фінських червоногвардійців або про червоних китайців, які захищали Мурманську залізницю? Навряд чи. Та й про соціальний склад білогвардійців трохи можна розповісти, якщо тільки згадати розхожі байки про куркулів і крамарів-глитаїв. А тим часом ці «бойові крамарі» так само, як і червоноармійці, здійснювали чудеса героїзму.
Що стосується куркулів, тут надто багато ідеологічної брехні. Заможними селянами ставали не в спадщину, а завдяки наполегливій праці. І те, що у більшості «куркулів» були наймані працівники, не завжди говорить про експлуатацію. Найчастіше наймані працівники були мало не членами сім`ї - їли з господарями за одним столом і мали цілком собі дружні стосунки. Природно, такі селяни не були розташовані до радянської влади - з її продрозверстки, націоналізацією банківських вкладів і розстрільним забороною на будь-яку торгівлю «з рук».
Ось тільки радянська влада робила ставку не на заможних селян, які забезпечили б новозарождающемуся державі стабільне економічне майбутнє, а на так звані «комбіди» - комітети бідноти, що складалися з агресивних люмпенів, котрі хочуть працювати в поті чола. «Кулаки» були змушені або приєднатися до білої армії, або віддати все нажите непосильною працею майно.
А що ж міське населення? Виробничі підприємства, на яких в масовому порядку «пригнічує» робітничий клас, далеко не завжди були такими, як їх малювали в радянських підручниках історії. Багато власників заводів забезпечували старанних працівників не тільки житлом і харчуванням, а й пенсією, і медичною допомогою. А вийшло в результаті те ж саме, що і в селі - «експропріація експропріаторів» і натовпу агресивних робочих, яких не влаштовувала, що деякі з них мають більше, ніж інші. Незважаючи на цілий ряд негативних моментів, не можна не погодитися, що радянська влада об`єднувала людей найпотужнішою ідеологією, і в цьому її головний феномен.
