Більш достовірні відомості збереглися про античну мозаїці. У Стародавній Греції поли багатих будинків покривалися мозаїкою з необробленої гальки. Білим по чорному фону викладалися контурні зображення людей, тварин і міфічних істот, обрамлені геометричним або рослинним орнаментом. Розквіт давньогрецької мозаїки припав на епоху еллінізму. У цей час виникла техніка підколки камінчиків, а також початок використовуватися кольорове скло, в силу чого зображення стали більш реалістичними, а колірна гамма - майже безмежною.
У Стародавньому Римі мозаїкою прикрашали стіни і підлоги палаців, заміських вілл і терм. Тут вперше почали використовувати смальту (невеликі кубики переплавленого кольорового скла), проте багато мозаїки і раніше робилися з гальки і дрібних камінців. Великий інтерес являють собою мозаїки вілли Адріана в Тіволі. Дуже красива мозаїка, на якій зображені 4 голуба, що сидять по краях бронзової чаші. Її кромка прикрашена гірляндою.
Вершини свого розвитку мозаїчне мистецтво досягає в візантійської імперії. Візантійська мозаїка виглядає дуже вишуканою і витонченою, вражаючи погляд тонкістю шарів і досконалістю форм. У ранніх мозаїках фігури Христа, Божої Матері і святих були розташовані на тлі синього неба. Пізніше основним кольором фону став золотий, що символізує сяйво, що виходить від святих. Набори зі смальти і напівкоштовних камені й нешліфовані. Завдяки неоднорідній поверхні мозаїчних стін, світло відбивалося в них під різними кутами, створюючи ефект таємничого мерехтіння.
На території Київської Русі мистецтво мозаїки з`явилися лише в 10 столітті, після прийняття християнства. Однак спочатку воно не отримало особливого розвитку через нестачу матеріалу. У 11 столітті в Києві було налагоджено виробництво смальти, що викликало недовгий розквіт музичного мистецтва. Найбільш масштабним і досконалим творінням київських майстрів стали мозаїки собору Святої Софії. Після розпаду централізованої держави мозаїка поступилася місцем фресці, так як виявилася занадто дорогою для удільних князів.
