Існуюча тенденція до створення саморегулівних професійних співтовариств в російській правовій середовищі викликала необхідність розробки спеціальних документів - кодексів професійної етики. Такі акти приймаються керівними органами певної спільноти і поширюються на всіх його членів. Норми, які включаються в кодекс професійної етики, переважно мають морально-етичний і процедурний характер, часто їх порушення не тягне одночасного порушення чинного законодавства. Проте, органи відповідного професійного співтовариства можуть притягати порушників до дисциплінарної відповідальності, позбавляти спеціального статусу, що також закріплюється в таких кодексах.

Основний зміст кодексів професійної етики

В даний час існує безліч кодексів професійної етики, кожен з яких діє відносно певного кола фізичних або юридичних осіб, об`єднаних характером діяльності. Так, існує «Кодекс професійної етики адвоката», «Кодекс професійної етики аудитора», «Кодекс професійної етики недержавних пенсійних фондів» і ряд інших.

Основний зміст кодексу зазвичай підрозділяється на дві смислові частини. Перша містить загальні норми і принципи професійної діяльності у відповідній сфері. Друга встановлює правила взаємодії з клієнтами в процесі здійснення зазначеної діяльності. Так, в першій частині «Кодексу професійної етики адвоката» описуються загальні принципи його діяльності (честь, гідність, незалежність та інші), а в другій - вимоги при взаємодії з довірителями (заборона на фамільярне спілкування з довірителем, заборона на публічні заяви про доведеність вини довірителя та інші).

Дисциплінарна відповідальність в кодексі професійної етики

Кодекси професійної етики не можна вважати тільки рекомендаційними документами, оскільки велика їх частина включає опис процедури застосування санкцій за порушення етичних норм. Так, «Кодекс професійної етики адвоката» включає окремий розділ під назвою «Процедурні особливості дисциплінарного провадження», в якому визначає підстави порушення дисциплінарного провадження, порядок розгляду справи, види і особливості застосовуваних покарань. Найбільш суворим видом відповідальності зазвичай є позбавлення спеціального статусу, після якого порушник етичних норм фактично залишає відповідне професійне співтовариство.