Новий рік радісне свято і без нашого Діда Мороза він не обходиться. А чи знаєте ви, що найдобріший Дідусь Мороз спочатку не був таким вже й добрим? Величали його тоді Великим Старцем Півночі і був він язичницьким божеством.
Доброти в ньому не було, зовсім навпаки, був він дуже жорстокий. Був у старця, як і у нашого сучасника, мішок. А ось подарунків в ньому ніколи не водилося. У цей самий мішок він збирав пожертвування. А в якості жертв нерідко виступали маленькі діти. Тому вважалося, що якщо в будинок приходив цей старий, слід було тут же ховатися, щоб тебе не забрали з собою в великому мішку.
Якщо людина зустрічався в лісі з Великим Старцем, то великий був ризик не повернутися назад. Старий мав звичай морозити людей. Такий образ повелителя заметілі і холоди використовується в поемі Некрасова «Мороз - Червоний ніс».
Образ язичницького божества, що має крутий норов з`явився ще в язичницькі часи. А в дев`ятнадцятому столітті виникає і починає жити в умах людей іншої міфічний персонаж. Обидва персонажа схожі зовні. Тільки у одного мішок для того, щоб збирати туди маленьких дітей, а в іншого, щоб діставати звідти подарунки і радувати ними діточок.
У свій час у нього не було постійного імені. Згодом за ним закріпилася назва Дід Мороз. Дідом його називають в знак поваги перед мудрістю і силою, а Морозом величають пам`ятаючи про те, що його сила може взяти й інший характер. Повелитель холоду в силах і урожай занапастити, і подарунками чи не нагородити тих, хто не слухався весь рік.
Свій звичний вигляд Дідусь Мороз придбав в СРСР, в тридцяті роки минулого століття, і з тих пір саме таким і приходить до нас на свято.
