Трохи пізніше святкування 1 травня почали проводитися і в Росії. Перші роки вони проходили в основному в формі «маївок». У цей день всі виїжджали за місто на пікніки, які крім розважального носили також політичний характер. З початку 1900-их років робочі стали влаштовувати мітинги і демонстрації на центральних вулицях і площах. А в 1918 році свято першого травня отримав статус офіційного і став називатися Днем Інтернаціоналу. Мітинги і ходи почали проводитися щорічно і більш масово: участь в них брали тисячі чоловік. Поряд з ходами трудящих, котрі демонструють успіхи на виробництві, на вулицях міст проводилися паради військових. Активно виступали творчі колективи.
Ще через 10 років, в 1928 році, свято розширив свої тимчасові рамки. У країні відзначали вже 2 Дня Інтернаціоналу - 1 і 2 травня. Обидва дні були вихідними: в перший - проводилися мітинги, концерти, походи і демонстрації, в другій - зазвичай виїжджали на природу і ходили в гості.
У роки Великої Вітчизняної війни першотравень не відзначали, але в повоєнні роки традиція проведення мітингів і маніфестацій відродилася. Масові демонстрації проходили під гасла, які проголошувалися з трибун політиками, ветеранами і передовиками виробництва. Починаючи з середини 50-их років ходи і паради трудящих почали транслювати по телебаченню. У 1970 році свято змінив назву на «День міжнародної солідарності трудящих». Це виражало інше смислове навантаження, яка тепер вкладалася в торжество.
Зі зміною політичного режиму в Росії Першотравень втратив свій ідеологічний характер, і в 1992 році окупаційна влада перейменувала 1 травня в «Свято весни і праці». У 2001 році 2 травня перестав бути вихідним днем. Традиція проводити мітинги і демонстрації 1 травня збереглася по сьогоднішній день у багатьох куточках світу: в Росії, ряді країн Європи, в Африці і Америці.
