У християнської православної традиції святі образи (ікони) надлежат побожному зверненням і шануванню. Питання про ізобразімості Бога було піднято ще в давнину, а в VII - IX століттях у Візантії навіть почалися гоніння на почитали святі ікони. Виникла єресь іконоборства, що сповіщає про те, що не можна поклонятися святим образам.
Однак, християнська Церква дала свою відповідь на це. Дійсно, всеціле служіння і побожне шанування личить тільки Богу. Іконам ж має ставитися з благоговінням і повагою в міру того, що вони є «вікном» у світ духовний. На іконах цілком можна зображувати Бога, адже Христос у видимий спосіб був на землі, Дух Святий виявляв себе у вигляді голуба, а Батько описується в Старому Завіті, як старець. Таким чином, виходить, що шанування ікон підноситься православними ні до дереву і фарбам, що не до дошки і розпису, а самій Особистості, яка зображена на іконі. У православному богослов`ї є твердження про те, що честь ікони сходить до прототипу. І саме в міру шанування Особистості ми можемо благоговійно ставитися до самої ікони, на якій зображено конкретне Особа.
Крім того, святі ікони є дієвими «помічниками» людині в молитві. Святі образи як би відкривають завісу таємничого небесного світу і допомагають людині подумки піднестися до нього. Коли молиться представляє перед собою Особа, то значно простіше молитися. Це здатне зібрати думки.
Необхідно також усвідомлювати, що можлива благодатна допомога, що повстає від будь-якого чудотворного образу, подається не від предмета, а від Особистості, зображеної на ній. Наприклад, сама Божа Матір через певні свої ікони може допомогти людині.
Таким чином, виходить, що шанування ікон, за вченням православної віри, цілком виправдано і зрозуміло, а тому ставлення до святині має бути відповідним.
